Реферат

Кушугумський комунальний дошкільний навчальний заклад «Ромашка»

РЕФЕРАТ

на тему:

«Виховання духовно- моральної культури особистості у дошкільному закладі»

                                                     Керівника гуртка Кушугумського КДНЗ

                               «Ромашка» Запорізького району

                                       Миценко Людмили Костянтинівни

2018 рік

ЗМІСТ

ВСТУП	3
1. СУТНІСТЬ І ЗАВДАННЯ ДУХОВНОГО ВИХОВАННЯ В СИСТЕМІ ДОШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ……………………………………………………..	5
1.1 Морально-етичне виховання в структурі духовного формування особистості……………………………………………………………………	11
1.2 Розвиток мовленнєвої культури як чинник духовного виховання дитини дошкільного віку.........................................................……………...	17
1.3 Знання про природу і екологію – необхідна умова духовного виховання……………………………………………………………………..	19
2. МЕТОДИКА ПРОВЕДЕННЯ НАВЧАЛЬНИХ ЗАНЯТЬ З ДІТЬМИ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ НА МОРАЛЬНО-ДУХОВНІ ТЕМИ. Проведення занять гуртка художньої творчості:	23
2.1. Подарунок для мами…………………………………………………….	23
2.2. Бесіда «Моя мама»………………………………………………………	24
2.3. Бесіда «Я зичу Вам доброго дня»………………………………………	26
2.4. Ввічливі слова…………………………………………………………...	28
2.5. «Чи ввічливий Ти?»…………………………………………………....	30
3. ПЛАНУВАННЯ РОБОТИ З БАТЬКАМИ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ ЩОДО ФОРМУВАННЯ ДУХОВНИХ ЦІННОСТЕЙ У СІМ’Ї ……	31
ВИСНОВКИ…………………………………………………………………...	32
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ	35

ВСТУП

На сучасному етапі розбудови українського суспільства нагальною постає потреба виховувати дітей і молодь на таких морально-духовних цінностях, що сприятимуть формуванню людини, яка буде жити за законами добра, справедливості, чесності, гуманізму. Актуальність проблеми духовного виховання пов’язана, принаймні, з чотирма основними тезами:

По-перше, наше суспільство потребує підготовки широко освічених, духовних людей, що володіють не тільки знаннями, але і позитивними духовно-моральними рисами.

По-друге, в сучасному світі маленька людина живе і розвивається в оточенні безлічі різноманітних джерел сильної дії як позитивного, так і негативного характеру, які щодня тиснуть на інтелект і почуття дитини, на сферу духовності та моральності, які перебувають у стадії формування.

По-третє, сама по собі освіта не гарантує високого рівня духовної вихованості, бо вихованість - це якість особистості, що визначається в повсякденній поведінці людини та її відношенням до інших людей на основі пошани і доброзичливості.

По-четверте, озброєння духовними знаннями важливе і тому, що вони не тільки інформують маленьку дитину про норми поведінки, прийнятні у сучасному суспільстві, але і дають уявлення про наслідки порушення норм або наслідки даного вчинку для оточуючих людей.

Дошкільний вік у сенсі духовного розвитку унікальний і своєрідний. Він закладає основи образного сприймання світу як повного несподіванок і таємниць. Це перші кроки до духовного ідеалу, і при певних умовах вони можуть перетворитися в любов до правди, до краси, до рідного краю. Отже, основне завдання вихователів залучити дошкільнят до духовних переживань, зробити прагнення дитячих душ щирими, глибокими, різносторонніми. Ці навички формуються у дитини повільно, поступово, їх виховання значною мірою залежить від наполегливості й майстерності педагогів, їхньої поваги до дитини.

Проблема розвитку духовності в дошкільній педагогіці не нова. Першим над нею глибоко замислився німецький педагог Фрідріх Фребель ще в XIX столітті. Потім цьому питанню приділяли увагу такі видатні педагоги як К. Д. Ушинський, А.С. Макаренко, В.О. Сухомлинський та інші.

Ураховуючи те, що освіта в Україні має світський характер, у дошкільному навчальному закладі можна організувати духовне виховання дітей за такими напрямами (Бех І., Калуська Л., Мамаєва В. та ін..):

1.     Духовне виховання в сім'ї;

2.     Залучення дітей до вивчення основ релігійних знань;

3.     Заняття в гуртках із вивчення православ’я (за бажанням батьків);

4.     Проведення навчальних занять морально-духовної спрямованості;

5.     Використання комплексного підходу до виховання морально та духовно розвиненої особистості, реалізуючи всі напрямки виховної роботи.

Пропонована збірка методичних матеріалів має на меті висвітлити завдання, сутність, форми і методи духовного виховання в дошкільників навчальних закладів, які можуть бути плідно використані в практиці навчально - виховної роботи у відповідності Базової програми розвитку дитини дошкільного віку «Я у світі».

1. СУТНІСТЬ І ЗАВДАННЯ ДУХОВНОГО ВИХОВАННЯ В СИСТЕМІ ДОШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ

Дух - в релігії сутність бога: «бог є дух»; в мистецтві - зміст, головна ідея художнього твору, загальний характер будь-яких суспільних явищ (наприклад, дух епохи, народний дух тощо) .

Духовність - індивідуальна вираженість в системі мотивів особистості двох фундаментальних потреб: 1)ідеальна потреба пізнання; 2)соціальна потреба жити і діяти «для інших». Під духовністю переважно розуміють на увазі першу з цих потреб, а другу – визначають як душевність .

З категорією духовності співвідноситься потреба пізнання - світу, себе, сенсу і призначення свого життя. Людина духовна настільки, наскільки замислюється над цими питаннями і намагається отримати на них відповідь. Об'єктивна корисність духовної діяльності людини співпадає з суб'єктивною безкорисливістю, де нагорода - задоволення від процесу пізнання оточуючого світу і виконаного обов'язку, а покарання - докори сумління і почуття провини. Духовність найбільш важливий фактор розвитку цивілізації, відкриття нових норм суспільного життя, що відповідають умовам буття, які змінюються.

Л.М.Толстой вважав кращою з людей ту людину, яка живе переважно своїми думками і чужими почуттями, гіршою - людину, егоїстично налаштовану на себе, таку, що підпорядковує свої судження не істині, а вигоді.

Суспільство, в якому відсутній духовний вимір (релігійний, моральний, філософський, естетичний) втрачає будь який сенс існування. Як стверджував великий Шекспір: «… людина, коли вона зайнята лише споживанням їжі і сном, - тварина не більше!». Духовність необхідна для існування самого життя, вона є умовою виживання в екстремальних ситуаціях. Ф.Ніцше зазначав: «Людина, яка знає «для чого», перенесе будь-яке «як», - тобто, людина, що має високі духовні цілі, здатна краще перенести труднощі і фізичні страждання.

На думку С.У. Гончаренка, формування духовних потреб особистості - найважливіше завдання духовного виховання.

Готовність до духовного розвитку закладена в кожній людині, але для того, щоб вона наповнила її життя і душу, необхідний вплив навколишнього світу і таке виховання почуттів, яке спрямує розвиток особистості на позитивні ціннісні орієнтири.

Формування духовності - це формування індивідуальної вираженості у системі мотивів особистості двох фундаментальних потреб: ідеальної — потреби в пізнанні й соціальної— потреби жити, діяти для інших. У свою чергу, духовність не слід ототожнювати з душевністю в загальноприйнятому розумінні цього слова, оскільки остання характеризується лише добрим ставленням особистості до людей, які її оточують, увагою, готовністю прийти на допомогу, розділити з ними радість і горе. З категорією духовності співвідноситься потреба пізнання світу, себе, сенсу та призначення свого життя. Людина духовна тією мірою настільки, наскільки вона замислюється над цими питаннями і намагається знайти на них відповідь.

Слід урахувати, що погляди на розвиток духовності в дошкільнят різняться у працях багатьох учених . Істина полягає у тому, що ставлячи завдання відродження духовності, маємо на увазі прагнення до найвищих гуманістичних ідеалів, правди, справедливості, добра; переважання в людині альтруїстичних мотивів, готовність поступитися власними інтересами заради інтересів інших (навіть тоді, коли цього ніхто не може оцінити), потребу безкорисливо робити добро і триматися якомога далі від зла. Ступінь розвиненості цих рис особистості свідчить про рівень її духовності.

Глибокої уваги вихователів потребує питання про шляхи формування у малят духовного світогляду і відповідної системи цінностей. Йдеться про важливість виховання на засадах християнської моралі, головний принцип якої такий: чини з іншими так, як хочеш, щоб чинили з тобою. Уточнимо, що виховання на засадах християнської моралі не тотожне релігійному вихованню, яке здійснюється родиною і релігійними організаціями.

Формування духовності як провідної якості особистості — велике і складне завдання, що має стояти у центрі уваги, вихователів, учителів, батьків. Народна педагогіка вчить: дитину треба виховувати тоді, коли вона "ще лежить поперек ліжка".

Духовне виховання безпосередньо пов'язане з моральним розвитком особистості. Моральні якості — важливий чинник та умова розвитку основ духовності й душевності в дошкільному віці. Це пояснюється кількома причинами:

• по-перше, на етапі дошкільного дитинства малюк відкриває для себе існування норм і правил по­ведінки, починає усвідомлювати їхню роль у житті людини, наполегливо домагається від інших їх дотримання;

• по-друге, лише через відкриття особливостей інших людей (якостей, поведінки, вчинків, резуль­татів діяльності) дошкільня поступово відкриває себе самого — реального та бажаного;

• по-третє, моральні якості є об'єднувальним елементом для інтеграції та диференціації дитиною "зовнішнього" і "внутрішнього" життя;

• по-четверте, моральний контекст — основний простір життя дошкільняти, оскільки його основна увага зосереджена на встановленні взаємин з людьми — різними за віком, ступенем спорідненості, статтю, прихильністю тощо.

Таким чином, саме моральна вихованість дошкіль­няти є підмурівком його духовно-душевного розвитку.

Відомо, що дошкільне дитинство є початковим періодом становлення особистості, коли формуються основи характеру, ставлення до навколишнього світу, людей, до себе, засвоюються моральні норми поведінки, важливі для особистісного розвитку якості психіки. Однією з перших духовних потреб є потреба дитини у спілкуванні. Задовольняється вона у процесі взаємодії з дорослими, які добирають педагогічно доцільні зміст і засоби спілкування. У ньому дитина здобуває перший досвід моральної поведінки. Це аж ніяк не означає, що дорослий формує її за власним задумом чи зразком. Дитина розвивається лише тоді, коли сама активно діє. Мистецтво вихователя виявляється у пробудженні і спрямуванні активності дитини на самовиховання. Ще В.О. Сухомлинський стверджував, що «без внутрішніх зусиль дитини, без її бажання бути доброю немислима школа, немислиме виховання».

Пластичність нервової системи дошкільника є передумовою  його високої емоційної активності. Навколишні предмети і явища завжди викликають у нього  певні емоції. Тому незабутність перших вражень забезпечується не стільки глибиною їх усвідомлення, скільки  силою емоційного впливу. У цьому віці динамічно розвивається як характер, так і способи вияву емоцій. У найменших дітей виникає такий настрій, як і в людей, з якими вони спілкуються: дитина неначе «заражається» від них. Високий рівень розвитку емпатії (здатності до співпереживання) є результатом розуміння дитиною емоційного стану іншої людини. Цей стан вона не просто «копіює», а сприймає  душею. Така форма вияву почуттів зумовлена потребою у підтримці з боку іншої людини, в її допомозі, а тому має моральний, духовний зміст.

Процес духовного формування особистості відбувається нерівномірно. У кожний період дошкільної пори дитина виходить на якісно нові рівні духовного розвитку:

> У молодшому дошкільному віці виникають перші уявлення про те, що добре, а що погано. Це відбувається у процесі формування нового типу стосунків між дитиною і дорослим. Розвиток самостійності дитини у цей час супроводжується потребою співучасті в житті дорослих, спільній діяльності з ними. Прагнення до позитивної оцінки, підтримки і схвалення своїх дій сприяє організації процесу засвоєння дитиною морально-духовних норм.

> У середньому дошкільному віці яскраво виявляється позиція «захисника» норм поведінки, еталоном яких є дорослий. Як правило, у своїх скаргах діти здебільшого повідомляють, що хтось із однолітків не дотримувався вимог дорослого чи правил поведінки. Перший етап формування у дітей уявлень про добро і зло, про те, як потрібно поводитися з іншими людьми, як відноситись до своїх і чужих учинків, пов'язаний із безпосереднім емоційним ставленням до людей, які висувають ці вимоги.

> У старшому дошкільному віці духовні почуття і знання пов'язуються з почуттям обов'язку. Дитина у цьому віці здатна усвідомлювати моральний зміст своєї поведінки. Виникають внутрішні моральні  інстанції (Л.Виготський) - прагнення поводитися згідно з моральними нормами не тому, що цього вимагають дорослі (батьки, вихователі), а тому, що це приємно для себе й інших [10]. Протягом дошкільного дитинства розвиваються такі внутрішні моральні якості, які безпосередньо впливають на духовне становлення особистості:

Ø     почуття власної гідності. Дитина відчуває гордість за добре виконану роботу, гідний вчинок, свою поведінку загалом;

Ø     почуття сорому. Виявляється у ніяковості, яку дитина відчуває від невдалого вчинку, власної провини - спочатку під впливом зауважень дорослого («Як тобі не соромно!»), а в старшому дошкільному віці воно поєднується з почуттям власної гідності і стає стійким («Погано чинити не слід не тому, що покарають, а тому, що соромно»). Дитині також соромно, коли принижують її гідність. Щоб уникнути сорому, докорів дорослих, вона може утриматися від учинків, які викликатимуть осуд;

Ø      почуття обов'язку. Виявляється воно у формі емоційних станів, розвиваючись у діапазоні від задоволення, яке 3-4-річна дитина відчуває при схваленні дорослим її поведінки, до радості за добрий вчинок, допомогу товаришеві, виконане доручення (у 5-6 років). Як стверджують дослідники, у 6-7-літніх дітей почуття обов'язку стає стійким. Однак у цьому віці воно властиве ще не всім дітям.

Важливе значення для формування духовності має така особливість дітей, як прагнення до контакту з однолітками, який можна задовольнити лише за умови дотримання моральних вимог і правил, орієнтації на можливість бути зрозумілим у колективі. Іноді поганий учинок чи конфлікт може бути спричинений незнанням того, як слід поводитися у конкретній ситуації, чого уникати. Досвід негативної поведінки дитини може призвести до замкнутості, відчуження та інших небажаних наслідків. Більшість «важких» дітей у період дошкільного і молодшого шкільного віку відчували дефіцит уваги, розуміння у спілкуванні з однолітками і тому часто конфліктували з педагогами, батьками, товаришами.

Духовне виховання передбачає становлення у дитини системи домінуючих мотивів, що відповідають нормам духовності, визначають її стосунки з оточуючими людьми. Важливим аспектом розвитку мотивів поведінки у дошкільному віці є підвищення рівня їх усвідомленості: дитина починає розуміти, чим зумовлені її вчинки, як вони пов'язані з наслідками поведінки. Це стає можливим завдяки розвитку в дошкільника самосвідомості - розуміння того, ким він є, якими якостями наділений, як ставляться до нього інші і чим зумовлене це ставлення. Самосвідомість виявляє себе через самооцінку - вміння оцінювати свої досягнення і невдачі, якості і можливості. Розвиток самосвідомості не означає, що дитина вже не потребує виховних впливів дорослого. За твердженням французького психолога Анрі Валлона (1879-1962), для розвитку особистості дитини віком від 3 до 6 років украй необхідна прихильність людей. Без неї дитина може стати жертвою страхів і тривожних переживань, її може вразити психічна атрофія, слід від якої нерідко зберігається протягом усього життя і позначається на смаках і волі індивіда.

Про духовний розвиток особистості дитини  свідчить зміна її активності у соціальній ситуації. Йдеться про вплив середовища і ставлення до нього дитини. У ранньому віці починає формуватися «базисна довіра до світу» (Е. Еріксон) - уявлення дитини про надійність дорослих, емоційна близькість із ними. За правильного виховання вона переростає у відкритість до соціальних впливів, готовність сприймати інших людей, інтерес до спілкування. У Базовій програмі розвитку дитини дошкільного віку «Я у світі» ці якості означені як основа соціальної компетентності дитини, що охоплює: уміння орієнтуватися у світі людей (рідні, близькі, знайомі, незнайомі, різної статі, віку, роду занять та ін.); здатність розуміти іншу людину, її настрій, потреби, особливості поведінки; уміння поважати інших людей, допомагати, турбуватися про них; спроможність обирати відповідні ситуації спілкування і спільної діяльності [1].

Формування морально-духовної культури дитини можна здійснювати відповідно наступної схеми (рис. 1):

Рис. 1 Структура духовної культури особистості

Надамо коротку характеристику кожного з компонентів цієї схеми.

1.1. Морально-етичне виховання в структурі духовного формування особистості

Морально-етичне виховання - цілеспрямована взаємодія дорослого і дитини з метою формування моральних почуттів і якостей, засвоєння морально-етичних норм і правил, розвитку моральних мотивів і навичок поведінки.

Зміст морального виховання підпорядкований вічним цінностям і конкретним потребам суспільства, які з плином часу змінюються. Засноване воно на принципах рівноцінності особистостей педагога і дитини, гуманістичності змісту і засобів виховання, довіри і поваги до особистості в процесі виховання, створення позитивної емоційної атмосфери, творчої взаємодії педагога і дитини.

Морально-етичне виховання передбачає різноманітні впливи на думки, почуття, соціальну практику індивіда, його самовдосконалення. Цей процес поєднує в собі такі особливості:

Ø     цілеспрямованість (полягає в чіткій окресленості мети педагогічних впливів);

Ø     багатофакторність (передбачає враховування всіх чинників, які відіграють суттєву роль у процесі виховання);

Ø     віддаленість у часі результатів роботи (виховання є тривалим процесом, результати якого не можуть бути досягнутими відразу);

Ø     неперервність (полягає в систематичності взаємовпливів вихователя і вихованця);

Ø     визначальна роль педагога (педагог має бути моральним взірцем для дитини);

Ø     цілісність (передбачає внутрішню єдність усіх виховних засобів і впливів щодо формування моральної культури людини).

Морально-етичне виховання з перших років життя дитини спрямоване на формування її моральної позиції, ціннісних орієнтирів, інтересів і потреб. Адже на цьому етапі закладаються основи морального розвитку особистості, розвиваються уявлення, почуття, звички, які спрямовують подальше її вдосконалення. Особливо значні зміни відбуваються у мотиваційній сфері дитини-дошкільника, що виявляються у розвитку моральних мотивів поведінки, а на етапі старшого дошкільного віку вони набувають підпорядкованості певній вищій меті. Тому неувага до морально-етичного виховання в дошкільному віці не може бути компенсована у подальші роки.

Головною метою виховання моральності є перетворення зовнішніх вимог на внутрішні мотиви поведінки, формування в дитини механізмів моральної саморегуляції. Про моральну поведінку можемо говорити лише тоді, коли бачимо пошук дитиною різних варіантів вирішення моральної проблеми за умови критичного, вибіркового ставлення до правил поведінки. Мораль не може забезпечити і передбачити приписи на всі випадки життя. Реальні життєві обставини різноманітні, неповторні, унікальні, й дитині доводиться щоразу по-своєму розв'язувати проблему, яка постає перед нею. Отже, моральність передбачає:

- засвоєння морально-етичних норм та їх розуміння;

- формування позитивного ставлення до морально-етичних норм:

- виховування у собі моральних почуттів;

-формування психологічних установок на соціально-активну поведінку;

- подолання вад характеру та виправлення поведінки.

Розвиток моральної свідомості дошкільника має певні закономірності і проходить декілька стадій. Л.Колберг розрізняє такі рівні моральної свідомості:

- доморальний період (дитина слухається, щоб уникнути покарання, керується у своїх вчинках егоїстичними міркуваннями, індивідуальною або груповою вигодою, її послух є обміном на певні блага та заохочення);

- рівень конвекційної моралі (дитина прагне бути доброю, слухняною, очікуючи схвалення з боку авторитетних для неї людей, відчуваючи сором перед їхнім осудом, для неї значним є встановлений дорослим порядок, фіксовані правила, на її думку добрим є те, що відповідає правилам, які виходять із зовнішніх вимог);

- рівень автономної моралі (проблема соціалізації переноситься у внутрішній світ особистості, дитина віком 5-7 років уже здатна усвідомлювати відносність та умовність соціальних норм і вимагає від дорослих обґрунтувати їх, прагне з'ясувати їхню доцільність).

Для становлення моральної свідомості особистості необхідно, щоб кожна людина пройшла у своєму моральному розвиткові всі три етапи.

Особливості моральної свідомості і поведінки дошкільника щонайперше залежать від характеру сімейних взаємин. Визначальним є не те, що говорять дитині про морально-етичні правила і вимоги, а те, чи діють самі дорослі відповідно до них. Якщо поведінка батьків свавільна і непослідовна, то вона і буде моделлю, запропонованою дитині для наслідування. Якщо батьків не бентежать проблеми чесності як риси характеру, то малоймовірно, щоб їхня дитина приділяла велике значення цій якості.

В. Сухомлинський писав: „Дитина, яка відчуває серцем іншу людину, стає доброзичливою. Дуже важливо також і те, що вона сприйнятлива до доброзичливості вчителя: відчуває її, платить добром за добро - важливість цієї обставини у виховній роботі важко переоцінити. Душа дитини має бути підготовлена до виховання ласкою, добротою, сердечністю"

Формування у дітей моральних чеснот - це складний і довготривалий процес, який має бути насичений копіткою наполегливою працею над виробленням у дитини духовних устоїв, які не дадуть їй змоги чинити усупереч моральних правил.

Опанування дітьми загальнолюдськими чеснотами, дотримання їх у повсякденному житті є необхідною основою соціалізації дитини, тобто її адаптації до навколишнього середовища.

Основними завданнями виховання загальнолюдських якостей дошкільника є такі:

-    збагачувати наочно-чуттєві уявлення дитини про моральні якості, духовні чесноти та добру поведінку;

-    сприяти розумінню того, яке велике значення має дотримання моральних правил;

-    вчити розрізняти позитивні та негативні вчинки, давати їм моральну оцінку;

-   закріплювати вміння дотримуватися моральних правил у повсякденному житті незалежно від ситуації;

-    узагальнювати й систематизувати уявлення дитини про чуйність, доброзичливість, допомогу тим, хто її потребує, і кому вони під силу її надати;

-   розвивати позитивні емоції і почуття;

-   культивувати навички розуміння внутрішнього стану людини, тобто „пізнання людини серцем";

-   роз'яснювати морально виправдані способи протидії злу.

Результативність оволодіння елементарними знаннями про моральні якості, вміння і навички, дотримуватись їх у повсякденному житті забезпечуватимуться за умови дотримання загальнодидактичних принципів:

Ø     врахування вікових та індивідуальних особливостей дитини;

Ø     цілеспрямованості, систематичності, послідовності у ознайомленні зі знаннями про моральність і духовність;

Ø     системності у постановці завдань щодо формування моральних якостей;

Ø     комплексності у процесі ознайомлення з моральними категоріями;

Ø     систематичній співпраці педагогічного колективу ДНЗ з батьківською громадськістю;

Ø     дотриманні вимог моральної поведінки в дошкільному закладі, в родинному та громадському середовищах як дорослими, так і дітьми.

Не менш важливим чинником, що впливає на формування позитивних моральних якостей та прагнення дітей до морального самовдосконалення, є добір активних форм взаємодії з дитиною дошкільного віку.

Набір методів та прийомів може бути різноманітним: це постановка перед дітьми проблемних запитань, створення проблемних ситуацій із самостійною оцінкою, різноманітні пізнавальні завдання та вправи морального спрямування.

Наукою доведено, що з дошкільного віку дитина спроможна усвідомити моральне значення вчинків через аналіз переживань іншої людини [4]. Тому виховну практику доцільно спрямувати на встановлення зв'язку з практичним досвідом дитини, давати їй можливість аналізу різних життєвих ситуацій (штучно створених або розроблених на основі літературних текстів), а саме:

• оцінних, спрямованих на аналіз і оцінку;

• передбачення поведінки, спрямованої на визначення можливих способів додержання моральних норм;

• ситуацій вибору, які формують уміння приймати етичні рішення.

Надзвичайно делікатною і тактовною має бути оцінка дорослими вчинків дитини. Вони повинні навчити малюків підпорядковувати свої інтереси інтересам дорослого чи дитячого колективів. З цієї позиції необхідно розвивати у дошкільнят уміння оцінювати власну поведінку: бачити свої рухи, жести, вчинки, чути свої слова і свою інтонацію.

1.2. Розвиток мовленнєвої культури як чинник духовного виховання дитини дошкільного віку

Як нема без зірок небозводу,

Як блакиті без сонця нема,

Так і мови нема без народу,

І народу без мови нема….

Володимир Забаштанський

Формування мовленнєвої культури на засадах духовності відбувається засобами:

-   засвоєння форм та формул мовленнєвого етикету;

-   художньо-мовленнєвої діяльності, яка передбачає мовленнєвий розвиток дитини через усну народну творчість та театралізовано-ігрову діяльність;

-   сюжетно-рольових ігор, дидактичних ігор та вправ;

-   тренінгів;

-   розв’язання проблемних ситуацій, завдань і запитань.

Засвоєння форм та формул мовленнєвого етикету передбачає насамперед формування культури мовлення, що включає точне дотримання законів мовлення, урізноманітнення та збагачення словника рідної мови як джерела духовності, чітко побудовану фразу, правильну літературну вимову. Культура мовлення включає в себе і манеру говорити. Діти мають засвоїти правила: говорити тоді, коли це необхідно і лише про те, що вони знають, розмовляти привітним тоном. Дитина повинна усвідомити, що вміння красиво, правильно, ввічливо говорити необхідні для налагодження гарних стосунків з дорослими та однолітками, а спокійний доброзичливий тон ніколи не призводять до конфліктів.

У контексті духовного виховання художньо-мовленнєва діяльність передбачає мовленнєвий розвиток дитини через усну народну творчість, театралізовано - ігрову діяльність.

Важливе значення для збагачення духовного світу малят має ознайомлення з різними жанрами фольклору. Саме усна народна поетична творчість є джерелом народної мудрості, високої моральності та благородства, духовного становлення особистості. Фольклорні тексти: казки, пісні, забавлянки, загадки, заклички, колискові, лічилки доступні дітям дошкільного віку за змістом і формою. За їх змістом малята дізнаються про культуру і побут, народні звичаї і традиції, відчувають красу рідного слова і рідної мови, збагачуються духовно. На заняттях з дошкільнятами доцільно використовувати потішки, забавлянки, заклички, скоромовки, лічилки та інші жанри фольклору. Старшим дошкільникам доцільно давати для вивчення скоромовки. Після вивчення тексту можна запропонувати проказати їх, змінюючи силу голосу (пошепки, тихо, голосно), темп мовлення (швидко, посередньо, повільно). Такі вправи дають можливість формувати у дітей вміння володіти голосом, регулювати його силу і темп, вправляти артикуляційний апарат, удосконалювати вимову звуків. Усе це є доброю основою для вироблення гарної дикції та інтонаційної виразності мовлення.

Вивчаючи з дітьми прислів'я та приказки, необхідно пам'ятати, що вони різняться за тематикою. Тому доцільно вивчати з дошкільниками прислів'я, приказки та образні порівняння про працю, чесність, правдивість, хвалькуватість та ін.; необхідно добиватися, щоб діти не лише знали, але й вміли застосовувати на практиці здобуті знання. Потрібно завжди продумувати, якими образними висловами, порівняннями збагатиться дитяче мовлення.

Діалоги, що їх часто зустрічаємо в народних іграх, збагачують лексику дошкільнят , сприяють інтонаційній виразності мови дітей. Розігрування діалогів спонукає дітей до творчого спілкування, стимулює переживати яскраві емоційні почуття, наближає до театрального мистецтва - привнесення духовного світла в існування людини.

Отже, виховання мовленнєвої культури розглянутими вище засобами, формами, методами є однією із складових формування духовної культури особистості дитини.

1. 3 Знання про природу і екологію – необхідна умова духовного виховання

Мета духовного розвитку - становлення дитини як особистості шляхом самопізнання. Розвиток духовності - це процес позитивних, якісних та кількісних змін, досягнення цілісності та гармонії, вміння досягнуті знання зберегти та передати іншим. Постає питання: звідки ж дитина повинна черпати красу та натхнення, що є найкращим засобом збагачення духовності?

Природа і є одним з найкращих чинників, тією бездонною криницею, де дитина з малих років черпає знання, духовність, навчається розуміти, цінувати будь - яке життя, дане природою, вчиться захищати природу, примножувати її красу та багатство. І тільки людині дано вміння оцінювати значення природи, розуміти, що природа на диво прекрасна і надзвичайна вразлива. Музикою життя назвав В.О. Сухомлинський природу. «Людина стала людиною тоді, коли вона вперше почула шелест листя, дзюркотіння веселого струмочка, дзвін срібних дзвіночків у бездонному літньому небі, завивання хуртовини за вікном, лагідний плюскіт хвиль. І урочисту тишу ночі - почула і завмерла, і слухає сотні і тисячі років чудову музику життя»[22, т.2, С. 235].

Природа, в широкому розумінні - це все, що існує, сукупність природних умов та існування людини. Природа виховує, навчає мудрості, головне - це мати бажання, потребу вчитись. Ще Леонардо – да - Вінчі писав, що природа - розкрита книга вічного навчання, «блага природи так про все потурбувались, що всюди знаходиш, чого б навчитись».

Тому так важливо навчити людину сприймати природне довкілля як основне джерело знань, духовності, культури, а розпочинати треба з дитинства. Від вміння вихователя пояснити дітям природні закономірності, а також від його інтелекту і залежить свідомість дитини, та частка духовності, що керує дитиною протягом усього життя. Адже чому дитина ламає кущі, дерева, може знущатися над метеликом, відриваючи йому крильця, безжалісно відриває лапи у жука і милується, насолоджується тим, що жучок намагається втекти на одній лапці, з усіх сил бореться за життя? Все це від нерозуміння того, що кожне життя треба берегти, що життя дане природою.

Як відомо, у природі нічого зайвого немає, в цьому полягає її гармонія. Нерозуміння дітьми того, що будь - яке життя треба берегти і цінувати, часом затягується на все життя, залишаючись у вже дорослої людини. Бо як інакше пояснити дію дорослих, які спокійно на очах у дітей зламують гілочку, щоб відмахнутись від мух, або безпричинно гублять гусеницю, бо вона неприваблива на вигляд, а ще гірше - в присутності дітей засушують гарних жучків та метеликів. Тут і криється коріння жорстокості, від якої потім недалеко і до злочину. Дитина, яка змалечку пройнялася красою навколишнього, свідомо зрозуміла цінність будь - якого життя, не скоїть злочину в дорослому віці.

Програма дошкільного закладу дає змогу розкритись дитячий душі, наповнитись духовністю, без якої життя просто неможливе, адже черства душа - це неповноцінне духовне життя. Базова програма розвитку дитини «Я у світі» дає можливість засвоїти елементи знання про екологію, про роль дитини в екологічному просторі

Є багато засобів надати дошкільнятам екологічні знання з метою формування їх духовності:

-  дидактичні ігри, вправи;

-   спостереження за природними явищами;

-  екологічні задачі, конкурси, вікторини, виставки;

-  література, народний фольклор;

-  екологічне проектування;

-   екологічні пам'ятки;

-  екскурсії, ручна праця та праця на природі;

-  екологічна просвіта батьків.

Доцільно, використовуючи екскурсії до лісу, підвести дитину до поняття, що кожне дерево чи травинка дихає, як і людина. А дослідницька робота підтверджує, що дерево - це жива істота. Ритми його серця ледве чутні, але вони стимулюють його життя. Найкращий час, щоб почути «серце» дерева - рання весна, коли пробуджується природа і починається сокорух. Дуже важливо, йдучи на прогулянку чи екскурсію, заздалегідь ознайомити дітей з правилами та нормами поведінки, що є елементами екологічної культури кожної цивілізованої людини. Норми поведінки повинні бути зрозумілими дітям, доступними для сприймання. Наприклад:

·        Усміхнись і привітай красу природи.

·        Намагайся не шкодити природі, зумій взяти в природи знання та зберегти захоплення.

·        Не порушуй дружбу рослин і тварин з людиною.

·        Будь ввічливим гостем у добрих господарів (лісових, лугових, садових).

·        Зумій запам'ятати бачене, пережити і передати в малюнку та поділитись з рідними.

Таким чином, екскурсії та всі інші засоби навчання та екологічного виховання дошкільників у своїй сукупності дають їм можливість не тільки одержати знання, закласти фундамент духовності, а й зрозуміти перші поняття -«екологічна культура», «екологічна свідомість» та зрозуміти їх сутність. Духовний зміст може мати також спостереження за природою, де все ( від краси найменшої квіточки до незбагненних законів життя мурашника) захоплює гармонією творіння і викликає прагнення досконалості в усьому.

Природа формує людину, ставить її на вищий щабель розвитку, вчить людину бути людиною, а від людини залежить стан екології, природного багатства, збереження природи від стихійного і безконтрольного її використання.

Розмаїття барв природи, її загадковість завжди привертає увагу дітей, які одержують естетичну насолоду від спілкування з природою, тобто задовольняють свої естетичні потреби, хоча і не завжди розуміючи сутність баченого, не розуміючи законів природи, зв'язків природних явищ.

Використовуючи бажання дитини милуватись красою природних барв, вихователь повинен поступово спрямувати її до естетичного сприймання, розвивати почуття чуйності, почуття обов'язку збереження краси, вміння прийти на допомогу беззахисному.

Вихователь, який використовує різні методи у роботі по формуванню духовності дошкільнят, повинен бути не тільки інформатором, консультантом, а й мати свою визначену дієву педагогічну позицію, навчати дитину спиратися на власні резервні сили, моральність та духовність.

2. МЕТОДИКА ПРОВЕДЕННЯ НАВЧАЛЬНИХ ЗАНЯТЬ З ДОШКІЛЬНЯТАМИ НА МОРАЛЬНО-ДУХОВНІ ТЕМИ

Проведення занять гуртка художньої творчості

Метою створення гуртка є навчання дітей бачити красу , що їх оточує та відтворювати її в своїх роботах. У час, відведений для роботи гуртка, діти граються у маленьких художників, скульпторів, використовують в ігрових моментах художнє слово, загадки та інші засоби активізації творчої діяльності. Крім малювання, діти займаються аплікацією, ліпленням, роблять вироби з природного матеріалу. Діти розрізняють на картинках теплі й холодні кольори, володіють технікою зображення та змішування фарб, різними прийомами малювання. Спілкування з мистецтвом створює відповідний настрій, збуджує уяву, фантазію, викликає бажання творити, збагачує духовний світ дитини.

Напрями роботи гуртка:

1. Розвивати природні можливості дитини.

2. Розвивати у дітей уяву і фантазію на заняттях.

3. Виховувати у дітей вміння естетично сприймати навколишній світ і передавати його в малюнках, аплікації, ліпленні, формувати у дітей такі моральні якості як любов до праці, рідної природи, повага до старших, потреба допомагати товаришам тощо.

4. Збагачувати духовний світ дитини.

«Подарунок для мами»

Мета заняття «Подарунок для мами»: Розвивати творчу уяву, естетичний смак. Виховувати у дітей самостійність, такі духовні якості як повага до старших, доброзичливість, уважність.

Матеріали: папір, олівець.

Хід заняття

У гості до дітей прийшла дівчинка Оленка і принесла з собою коробку з олівцями. Вона розказала, що олівці посварилися, тому що кожен з них вважає, що він найголовніший в малюнках. Вона просить дітей помирити олівці і скласти про них казку, де вони разом намалювали чудову картину. Складання казки "Кольорові олівці".

Тож ми побачили, що всі кольори олівців дуже потрібні. Вони допомагають відобразити різнобарв'я світу. Оленка пропонує разом з нею намалювати гарний малюнок для матусь.

Робота дітей: читання віршів про маму, малювання малюнків для мам .

«Моя мама»

Мета: а) Вчити дітей розуміти і активно виражати емоційне хвилювання, давати моральну оцінку вчинкам героїв.

б) Розвивати здатність позитивного ставлення до близьких людей.

в)Виховувати гуманне відношення до мами і близьких людей.

Хід бесіди

На подвір'ї, розпустивши хвіст і крила, наче пава, походжала квочка з курчатами. Ті курчатка були такі дрібненькі й гарненькі, що й очей не можна відвести: і чорненькі, як жучки, і рябенькі, мов зозульки, і біляві, і руденькі, й різні-різні.

Аж ось мама-квочка заквоктала, ці маленькі красунчики швидко зібралися в купку і попрямували за нею до смітника. А там - розкіш для всякої птиці, чим хочеш можна поласувати. Попоївши вдосталь всякої всячини, добре натоптавши свої маленькі волечка, курчата повмощувались на спину своєї мами і злегка дрімали. Аж ось зозулясте і чорненьке курчатка, трохи відпочивши, захотіли помандрувати і побачити, що діється навколо. Вони з розгону стрибнули у високу кукурудзу, що росла поруч смітника, тільки їх і бачили. Шмигнули повз густі бур'яни і опинились на грядці з помідорами. Огляділись туди-сюди - ніде немає нічого, і давай знайомитись з усім, що навкруг, покльовуючи, пробуючи на смак.

Ось знайшли червоненького помідорчика, що лежав на землі, вигріваючи свої боки.

І що ж воно таке гарне й кругленьке? - подумали курчатка і давай пробувати.

Зозулясте курчатко дзьобнуло раз, другий - і з'явилась у помідорчику дірочка. Попробувало і чорненьке, собі дзьобнувши.

- Щось смачненьке,- переглянулись між собою курчатка, і швидко з помідорчика лишилась тільки шкірочка.

-А що ж далі? Куди прямувати далі, - змахнули крильцями курчатка і в цю ж мить розгубились, бо побачили великого сірого кота. Сірий велетень не мав ніяких насильницьких намірів, а лише з розгону стрибнув поміж курчат, добре налякавши. Бідні курчата так наполохались, що з криком і писком летіли туди, звідки прийшли. Добре, що недалеко забрели.

- Ах, ось де ви, мандрівники, - сказала мама-квочка.

- А я вже захвилювалась. Дивіться, більше не відходьте від мене, бо коти, собаки можуть вас розірвати.

Маленькі пустунці, захекавшись від бігу, не могли подати і звуку, щоб повідомити мамі про пригоду, що з ними трапилась.

Побачивши переляканих пустунів, квочка почала повчати всіх курчат.

- Поки ви маленькі, нікуди далеко не відходьте від мами. Мама вас захистить від небезпеки, заховає від дощу і вітру. З мамою завжди тепло і затишно.

А тим часом зозулясте і чорненьке курчата, налякані сірим котом, сіли тихенько біля мами - квочки, слухали уважно і думали:

- Ай справді, як добре з мамою, нічого не страшно. Більше ніколи не будемо відходити далеко без дозволу. А підростемо і зможемо себе захистити, то ще встигнемо все побачити і почути. Трохи відхекавшись і відпочивши, мандрівники почали розповідати своїм братикам і сестричкам пригоду, що з ними трапилась, застерігаючи:

- Слухайте маму, мама каже правду і вчить тільки доброму. Ми не послухали її і ледь не потрапили у котячі лапи.

Всі курчата позбиралися докупи і уважно слухали, що розповідали чорненьке і зозулясте курчата ( ще не розуміючи до кінця, що таке небезпека і як можна залишитися без мами), киваючи чорненькими, біленькими, попелястими голівками.

Запитання до бесіди

1. Чому потрібно слухати маму? Чи є серед вас діти, подібні своєю поведінкою до курчаток, про яких ви слухали казку?

2. Чого навчає діток мама?

3. Чи може вам хтось замінити маму? Чому?

4.3а що ви любите маму?

5.Які найкращі слова можна сказати рідній мамі?

«Бесіда "Я зичу Вам доброго дня"»

Мета: а) розкрити духовний зміст привітання "добрий день";

б) розвивати вміння правильного використання мовних форм ввічливості;

в) виховувати у дітей шанобливе ставлення до оточуючих.

Обладнання: художня література до теми.

Хід бесіди

Вихователь - Діти, ви щойно привітались, сказавши "добрий день". Вітається людина щодня і декілька разів на день. Ви ніколи не задумувались, що воно означає? Давайте спробуємо розкрити зміст та значення цього слова.

- Мир вам! Мир вам і достаток! - у цьому був первісний духовний зміст вітання. А ось жести, якими з давніх-давен обмінюються люди різних країн під час вітання: декотрі вклонялись, інші підносили руки до чола і до серця, торкалися носами, дами присідали в глибокому реверансі. Багато разів ви чули від дорослих: зніми шапку, коли входиш до кімнати, привітайся. Гадаю, ви бачили, як дорослі, вітаючись, простягають руку, знімаючи рукавичку. Звідки такі правила привітання? Раніше в пошуках поживи мандрували бродяги. Покидаючи дім і рушаючи в мандри, лицар одягав шолом. Та на шляху - дім, де живе знайомий. Переступаючи поріг, лицар знімає свій шолом. "Я тебе не боюся - промовляє він цим жестом. - Бачиш, моя голова відкрита. Я тобі довіряю".

Добрий звичай знімати капелюха, входячи в приміщення, залишився й досі, хоч суворі часи й минули. Вітаючись за руку, знімають рукавичку. Це означає: "Не бійся! Ось вам тепла долоня. Зброї в моїх руках немає".

Подаючи руку, і кажучи: "Доброго дня!" або "Здрастуйте!", передбачають: "Я до тебе з добром і сподіваюсь, що ти до мене - з тим же". Правда, руку подавати теж треба вміти... По-перше, вітатися за руку можна тільки з близькими знайомими, другом або товаришем. По-друге, якщо люди різного віку, то першим подає руку старший.

Наша мова настільки багата, що в ній завжди знайдеться тепле і привітне слово. І для майже незнайомої людини теж. Добре слово - наче духовне зернятко, що зійшовши, дарує нам радість. Ось як українська поетеса Тамара Коломієць сказала про це.

Сію дитині в серденько ласку.

Сійся - родися, ніжне "будь ласка".

Вдячне "спасибі", "вибач" тремтливе -

Слово у серці, як зернятко в ниві. "Доброго ранку!" "Світлої днини"-

Щедро даруй ти людям, дитино.

Мова барвиста, мова багата,

Рідна і тепла, як батьківська хата.

Не привітатися або не відповісти на привітання в усі часи у всіх народів вважалося невихованістю та неповагою. Бути привітним - значить, радіти іншому, доброзичливим - бажати добра.

- А на підсумок нашого заняття, я хочу перевірити чи знаєте ви ввічливі слова?

- Розтопить серце всякого сердечне слово...(дякую).

- Коли тебе впіймають раптом за підказку, ти вчителя розчулиш...(вибачте, будь ласка).

- Зеленіє древній пень, коли почує...(добрий день).

- Коли згасає сонце у росі, й зоря лягає лагідно на плечі, серед знайомих, рідних голосів ми чуємо привітне...(добрий вечір).

"Будь ласка", "Спасибі" і "Будьте здорові" –

Слова необхідні й корисні у мові.

Приємно їх чути в садочку і вдома

Від мами, від тата й просто знайомих.

Тож радьмо: частіше їх, друзі, вживайте,

Даруйте сміливіше радісний настрій!

І кожен свій день, як завжди зачинайте

Із слів: «Добрий ранок!», «Вітаю» і «Здрастуй».

Разом з вихователем діти повторюють слова подяки, вибачення, привітання, прохання

Подяка                                                            Привітання

1. Дякую.                                                        1. Доброго ранку.

2. Щиро дякую.                                              2. До побачення!

3. Спасибі.                                                      3. Доброго вечора вашій хаті!

4. Від душі дякую Вам (тобі).                            4. Мир вам, добрі люди!

5. Сердечно дякую.                                         5. Здорові були!

б. На здоров'я!                                               6. Боже поможи!

Вибачення                                                              Прохання

1. Пробачте мені, будь ласка.                             1. Будь ласка!

2. Прошу вибачення!                                          2. Я прошу Вас!

3. Вибачте!                                                           3. Дозвольте!

4. Перепрошую!                                                   4. Дуже прошу!

«Ввічливі слова»»

Мета: поглибити знання дітей про духовний зміст слів ввічливості та форм вітання.

Вихователь: Діти, коли ви приходите до дитячого садка, які слова ви говорите? Так, ви говорите мені і один одному «Доброго ранку», «Здрастуйте». Це - слова вітання. Послухайте вірш в якому вони звучатимуть.

Л.Куліш - Зіньків

Добрий ранок

Стала ранком

Я на ґанок і сказала:

- Добрий ранок!

Сонцю, полю

і травичці,

Добрим людям,

Тихій річці,

Добрий ранок

Світе мій,

Мирний, чистий, голубий.

Вихователь: Діти, які ж слова-вітання прозвучали в цьому віршику? У нашого народу існує дуже добрий звичай, коли вітаються і зовсім незнайомі люди. Сказати людині «здрастуй!» означає побажати їй здоров'я. І тому в українців прийнято ще й так вітатися: « доброго здоров'я», «добридень», «добривечір», а коли прощаються, то кажуть : «до побачення», «бувайте здорові», «на все добре».

Вихователь пропонує гру «Будь ввічливим». Дорослий називає частину доби, коли відбувається зустріч людей або прощання. А діти добирають і називають слова ввічливості: «Ранок - доброго ранку», «День - доброго дня», «Вечір - доброго вечора, добривечір».

Вихователь: Діти, послухайте вірш і спробуйте визначити в ньому слово ввічливості.

Кіт - Мурлика Чоботар

Вийшов з півнем на базар,

Шкіри доброї купив,

Півню - чоботи пошив.

За увагу й доброту

Півень дякує Коту.

- То ж яке слово ввічливості прозвучало у вірші? Так, слово «дякує». В українській мові є два слова ввічливості з однаковим значенням. Можна сказати «дякую» і можна сказати «спасибі». А тепер прослухайте і спробуйте повторити скоромовку:

Семен сказав своїм синам:

- Сини скосіть сіно.

Сини скосили сіно,

Старий Семен сказав

Своїм синам:

Спасибі!

Вихователь:Діти, які форми ввічливості ви запам'ятали? Коли ми їх використовуємо?

«Чи ввічливий ти?»

Варіанти ігор та ігрових вправ.

Дидактична гра: «Чи ввічливий ти?»

Мета: вчити дітей аналізувати культуру поведінки.

Вправа - тест. Ти ввічливий, якщо:

- не забуваєш сказати «будь ласка»;

- слідкуєш за тим, як говориш, їси;

- не забуваєш говорити чарівні слова;

- не штовхаєш друзів;

- вимагаєш іграшку, а не просиш;

- голосно розмовляєш у кімнаті;

- думаєш, як допомогти іншим.

Відповіді дітей слід обговорити.

Дидактичні вправи: «Як називають нашу мову?»

Добери слова, що характеризують українську мову.

-   Назви одним словом:

-    той, хто жаліє, співчуває (співчутливий);

-    той, хто використовує ввічливі слова (ввічливий);

-    бути замазурою - це ...

-    чистим, охайним – це...

-    бути ввічливим - це…

-    допомагати слабшим - це…

-    ображати маленьких – це...

-   бути добрим - це…

3. ПЛАНУВАННЯ РОБОТИ З БАТЬКАМИ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ ЩОДО ФОРМУВАННЯ МОРАЛЬНО- ДУХОВНИХ ЦІННОСТЕЙ У СІМ’Ї

Тематика бесід для батьків

Місяці	Друга молодша група	Середня група	Старша група
Вересень	Ремінець чи медяник? (Про слухняність і дисциплінованість)	Звідки береться неслухняність?	Невідомі причини поганої поведінки
Жовтень	Сім помилок батьків (погрози, авторитарні накази, ситуація глухого кута, образливі прізвиська, невмотивований допит, несвоєчасні поради.)	Про типові помилки в родинному вихованні та шляхи їх усунення	Батьки і діти: мистецтво спілкування
Листопад	Малюк гнівається	Як відучити дитину казати неправду?	Сім'я — лелечине гніздо (про соціалізацію в родині)
Грудень	Дитячі примхи та як з ними боротися	Добре спілкування – ключ до серця кожної дитини	У нашій сім'ї росте "лінько"
Січень	Як подолати впертість	Такий маленький і такий упертий	Дитина почала вживати "погані слова"
Лютий	Про батьківський такт	Підтримка, похвала, нагорода — одне й те саме	Про "брехунів" та "злодюжок"
Березень	Учіть дитину любити маму	У чому мудрість батьківської любові?	Як розвивати самостійність та відповідальність?
Квітень	Покарання: за і проти	Роль дитини у формуванні характеру	Як уникнути помилок у вихованні?
Травень	Які мама й татко — таке й дитятко	Виховувати — означає захищати від зла	Без добрих батьків немає доброго виховання

ВИСНОВКИ

Дошкільний вік - важливий період формування духовності особистості. Саме в цей період закладаються основи формування духовності, моральних почуттів, сприйняття світу та світогляд, любов до всього живого. Держава, суспільство, батьки прагнуть виховати в дитині найважливіші людські чесноти, закласти основи моральності, прагнення до краси та творчості та, як зазначив М.Пирогов, - «усі, хто готується стати корисним громадянином, повинні спочатку навчитися бути людьми».

Духовність кожної дитини, її людяність починається з рідної домівки, світла домашнього вогнища, материнської колискової пісні, бабусиних казок та пахучого хліба серед вишневого саду, батьківського надійного плеча та дідусевих порад, вірних друзів з їх гумором, іграми та забавами. У науковій літературі ми зустрічаємо різні підходи до обґрунтування понять, змісту, принципів духовності, духовного світу особистості, духовних цінностей.

Дитина перебуває в середовищі, яке постійно змушує зіставляти гарне й погане, добре і зле, сумне та радісне, щире й лицемірне, красиве й потворне. Хто ж допоможе їй розібратися у сутності цих понять, у власному «Я»? Звісно це - авторитетні для неї дорослі, які вже мають життєвий досвід, - батьки та педагоги.

Ми розглядаємо духовне виховання, як активну взаємодію педагога і вихованця у суспільній творчій діяльності, в ході якої формуються кращі людські якості. Вихователям особливу увагу рекомендуємо звертати на психолого-педагогічні аспекти процесу духовного виховання:

1.  Дитина лише тоді починає ставитись гуманно до інших людей, які поряд з нею, коли навчиться узагальнювати власний досвід регулювання поведінки й використовувати його в житті. Головне, чи вона насправді поводиться морально, чи лише має певні «теоретичні» знання про духовність та моральність поведінки.

2. Педагог має створити такі умови, використовувати такі методи та методики, які б давали дитині змогу індивідуально розвиватися, самовдосконалюватися, задовольняти свою цікавість, успішно налагоджувати міжособисті стосунки. Отже, головна мета духовного виховання - це допомогти дитині зрозуміти, що таке моральні норми й дати їй змогу самій зробити вибір.

3.  Виховний вплив слід спрямовувати на перехід духовних почуттів у реальний вчинок.

4. У педагогічній практиці слід уникати ситуацій, коли намагання вихованця вдосконалити свою поведінку проходять повз увагу педагога, й натомість акцентується увага на помилках та прорахунках дитини. Сила радісних почуттів відіграє провідну роль у становленні духовних цінностей юної особистості.

5. Лише гуманний, високо духовний наставник зможе виховати справді духовну особистість. Вихователь є для дитини еталоном правильної поведінки. А отже, має бути високоморальним і високодуховним не лише на словах, а й у власних діях.

6. Формуючи в дитини потяг до прекрасного й доброго, слід дати їй чітку мотивацію, тобто пояснити, чому саме ця річ гарна, а цей вчинок добрий.

7. Закріплювати моральні настанови в свідомості дитини слід на прикладах з авторитетних для неї джерел: позитивних вчинків її батьків, друзів, улюбленого героя літературного твору чи мультфільму, якщо їх можна вважати зразком моральності та духовності.

8. Формування духовності - складний і суперечливий процес, особливо якщо погляди сім'ї та виховного закладу щодо цієї проблеми розбіжні. Щоб забезпечити єдність у духовному вихованні, педагог має постійно спрямовувати батьків на формування в дітей людяності, моралі.

9. Формування всебічної розвиненої особистості зі стійкими духовними поглядами є головною метою як дошкільного виховання, так і освіти загалом. Сьогодні це актуально, як ніколи. Адже не можна не згодитися з думкою Н. Лисенко, доктора педагогічних наук, завідувачки кафедрою педагогіки та методики дошкільної освіти Прикарпатського університету ім. В. Стефаника: «Кожний педагог має забезпечити своїм вихованцем найважливішу підтримку – духовну»[1].

 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.                 Базова программа розвитку дитини дошкільного віку «Я у світі» (Міністерство освіти і науки України, Академія педагогічних наук України/ Ред. О.Л. Кононко. – К.: Світич, 2008. – 430 с.

2.                 Бех І. Вчинок у морально-духовному розвитку особистості // Дошкільне виховання - 2005.-№2.-С. З.

3.                 Бутенко Н.П. Словник асоціативних означень іменників в українській мові / Наук. ред. А.Є.Супрун.  - Львів: Вища шк; 1989. - 328 с.

4.                 Дитина в дошкільні роки. Програма розвитку, навчання та виховання дітей. - Запоріжжя: ЛІПС. Лтд, 2000.-268 с.

5.                 Діжона О. Ситуація морального вибору //Дошкільне виховання - 2006.- № 1. – С. 26.

6.                 Долинна О. Увагу моральному вихованню //Дошкільне виховання - 2005.- № 12. – С. 15.

7.                 Духовність, духовна культура: проблеми, дослідження, практичні здобутки. Дайджест 3 / Упор. О.М. Каплуновська. - Запоріжжя: ТОРВ «ЛІПС» ЛТД, 2007. -140с.

8.                 Калуська Л. Поспішаймо закладати моральний фундамент // Дошкільне виховання - 2006- № 7.-С. 13-15.

9.                 Кононко О.Л. Соціально-емоційний розвиток особистості (в дошкільному дитинстві): Навчальний посібник для вищих навчальних закладів. - К.: Освіта, 1998. - С. 4-8.

10.            Кузьменко В. Соціальна компетентність дошкільнят: особливості, показники та шляхи їх розвитку //Дошкільне виховання - 2001.- № 9. – С.І5.

11.            Літала сорока по зеленім гаю: Дитячі українські народні ігри: Для середнього та старшого дошкільного віку / Упорядник та авт. приміт. Г.В.Довженок; Художник С.Г.Урбанська. - К.: Молодь, 1990. - 160 с.

12.            Малятко. Програма виховання дітей дошкільного віку. - Київ, 1999. - 286 с.

13.            Мовленнєві перлинки для кожної дитинки; Запоріжжя: ТОВ «ЛІПС» ЛТД, 2004. - 44 с.

14.            Сухомлинський В.О. Вибр. твори: у 5т. - К.: Рад. шк., 1976-1978.

15.            Химич  Н. На засадах християнської моралі //Дошкільне виховання - 2002.- № 6. - С 14-15.

16.            Берсеньов Андрій. Духовне виховання в дошкільному закладі / А. Берсеньов, Л. Кондратова, І. Коваленко // Психолог дошкілля (Шк. світ). - 2009. - N 1. - С. 54-57.

17.            Бондаренко Н. Особливості формування духовних цінностей у старших дошкільників засобами регіональної культурно-історичної спадщини / Наталія Бондаренко // Дошкільна освіта. 2010.-N1.- С. 75-82.

18.            Духовно-культурний напрям розвитку дітей//Дитячий садок. -2008. N 21/24. - С. 2-25.

19.            Мамаєва Вікторія Вікторівна. Формування духовної компетентності дітей дошкільного віку / В. В. Мамаєва // Таврійський вісник освіти. - 2010. - N 2. - С. 171-177.

20.            Скрипник В. Духовність як складова частина національного виховання дітей / Віра Скрипник // Дитячий садок. - 2010. - N 39. - С. 7.

---